Коли дорослі люди стикаються з активними і галасливими дітьми, вони одразу поспішають назвати їх гіперактивними, навіть не розуміючи, що насправді являють собою такі малюки.

Повністю цей діагноз звучить як «дефіцит уваги з гіперактивністю».

Вперше про такому стані як про хвороби заговорили близько 150 років тому.

Термінологію цього синдрому міняли неодноразово, в кінцевому підсумку зупинилися на такому визначенні як «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ)».

Серед хлопчаків таке захворювання діагностується приблизно в 3 рази частіше.

Що таке гіперактивність?

У таких дітей знижений увагу, для них характерні проблеми з пам’яттю, так само знижена розумова працездатність, а підвищена стомлюваність.

15 хвилин – це максимальний час для продуктивної роботи, потім втрачається контроль над розумовою діяльністю і близько 7 хвилин мозок відновлюється.

В цей період дитина не буде реагувати на прохання дорослих, а стане займатися «своїми» справами.

Такі проблеми з увагою супроводжуються ще й руховим розгальмуванням. Підкорятися всіляким інструкцій неймовірно складно, так само як і дотримуватися загальноприйнятих рамок поведінки. Можуть бути присутніми нав’язливі посмикування і тики.

Порушення функціонування емоційної сфери у дітей з СДУГ характеризується імпульсивністю, низькою самооцінкою і соціальної неадекватністю.

Все це супроводжує людину протягом усього життя і часто стає причиною невдач, як у кар’єрі, так і в особистих відносинах.

З самого раннього віку вони стають серйозним подразником для дорослих, які в силу різних обставин знаходяться поруч.

Є ряд причин, які можуть викликати СДУГ і в більшості випадків ці чинники ніяк не залежать від батьків.

Щоб точно знати, що відбувається з малюком можна провести ряд тестів, вони дозволяють визначити, чи дійсно у дитини є СДУГ або його поведінка є результатом виховання або ж темпераменту.

Є перелік питань за порушення уваги і імпульсивності (гіперактивності) і, проаналізувавши відповіді можна отримати результат.

Самостійно ставити діагноз не варто, таким питанням повинен зайнятися психолог, психоневролог або педіатр.

Неможливо вирішити цю проблему своїми силами і виявити причини теж, але залишати все як є Не можна. Малюк Не може сам впоратися з внутрішніми проблемами і переживаннями, а у випадку з діагнозом СДВГ тим більше.

Якщо така ситуація проявилася в поведінці, то вирішуватися вона повинна комплексно.

Основний напрямок – це рухова активність, але ігри з яскравим емоційним компонентом, такі як змагання, не вітаються.

Рівномірні тренування легкої та середньої інтенсивності: плавання, поїздки на велосипеді, піший туризм або біг – це те, що потрібно.

Стрес-реактивність знижується, якщо присутні постійні фізичні навантаження, вони сприяють підвищенню адаптивних здібностей і моторного контролю.

У деяких випадках варто поміняти оточення малюка, можливо в дитячому саду або в школі до нього погано ставляться однокласники або вчителя.

Психолог допомагає моделювати ситуації успіху, допомагає підібрати ті сфери діяльності, в яких дитя відчуває себе впевнено.

У списку занять варто додати вправи, які сприяють розвитку пам’яті. Якщо вивалені мовні порушення, то необхідно також проводити корекцію у логопеда.

Гіперактивна дитина: що робити?

Оскільки ведуть себе такі дітки дуже імпульсивно і навіть зухвало, то нервова система не витримує не тільки у педагогів, які з ними працюють, але і у членів сім’ї.

Мами проводять з дітьми більше часу, тому у них нерідко трапляються депресії і їм теж потрібна консультація психолога, щоб навчитися реагувати на всі дії чада без роздратування.

Будь-які негативні методи виховання таких дітей неефективні.

У них високий поріг чутливості до негативних заходів виховання.

Догани, покарання не приведуть до бажаного результату. Але на саму найменшу похвалу буде позитивна реакція.

Коли методи корекції не дають позитивного результату фахівці можуть порекомендувати медикаментозне лікування.

До нього вдаються як до крайнього заходу.

Впливати на таку поведінку вкрай складно, тим Не менш варто постійно працювати в цьому напрямку.

Хто як не батьки зацікавлені в тому, щоб допомогти своєму чаду впоратися з виниклими проблемами?

Кілька рекомендацій:

• Як тільки дитина зробив добре – треба його похвалити;
• потрібно закріпити за малюком деякі домашні справи і не втручатися в їх виконання;
• треба завести щоденник всіх успіхів і фіксувати в ньому домашні і шкільні «перемоги»;
• можна ввести певну систему винагороди, психологи радять бальну або фішки, наприклад;
• ставити завдання, які йому по силам, але не занижувати планку;
• не потрібно нав’язувати жорсткі правила. Найголовніші правила, на яких варто акцентувати увагу, повинні стосуватися його безпеки, а також тих людей, з якими він контактує;
• зухвала поведінка – це один з варіантів привернути увагу. Потрібно більше приділяти чаду часу;
• дотримуватися будинку чіткого розпорядку дня;
• для занять малюк повинен мати своє місце, там не повинно бути нічого, що може відволікати його увагу;
• надмірне скупчення людей справляє на дитину з СДУГ збудливу дію, тому варто уникати місць;
• перевтоми потрібно уникати, воно призводить до зниження контролю та уваги;
• найкращий приклад – це спокій батьків;
• надлишкова енергія повинна максимально витрачатися;
• потрібно намагатися прищепити дитині інтерес до якого-небудь заняття. Він буде почувати себе впевнено, якщо щось буде вдаватися йому добре.

В даному випадку домовитися з батьками дітей з СДУГ набагато простіше, ніж з педагогами, у яких в класі є такі учні.

Їм не хочеться витрачатися морально і фізично на таких школярів, часто вони їх недолюблюють і тому крім осуду Не можуть нічого направити в їх бік.

Переводити дітей із класу в клас теж не вихід, бо немає гарантій, що інший вчитель візьме більшу участь у їх вихованні. Знайти хорошого вчителя – велика удача для гіперактивного учня і його батьків.

Для проведення дозвілля можна використовувати будь-які ігри з м’ячем – це заспокоює.

Оскільки прояви СДУГ можуть бути різні, то і питання вирішення цієї проблеми повинен бути комплексний і притому індивідуальний.

Щоб правильно реагувати на ситуацію, варто звернутися до психолога.

Така поведінка не відносять до психічних відхилень, але клопоту батькам, та й самим дітям приносить чимало. Не варто сприймати цю ситуацію як безвихідну. Її можна коригувати і чим раніше, тим кращого ефекту можна домогтися.